|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
|
|
|||
У третьому романі, що завершує неофіційну Бекетівську трилогію, автор повністю відмовляється від сюжету й типового оповідача на користь неназваного голосу, в якому переплітаються Молой, Малон і всі персонажі романів Бекета. Цей голос намагається віднайти себе в безкінечному й повторюваному монолозі. Тожсамість зруйнована, а мова виявляється безсилою її відновити.
«За літературні твори, які в нових формах прози і драматургії сягають вершин у зображенні поневірянь сучасної людини» — так 1969 року Шведська академія оцінила літературний талант Самюеля Бекета і дала йому Нобелівську премії з літератури.
Популярність Бекетові принесли здебільшого драматичні твори, однак академія згадала і прозу. А вершиною прозового доробку Бекета вважають таку собі неофіційну трилогію. Перші два романи вийшли у повоєнній Франції 1951 року, а останній — 1953.
В усіх трьох романах трилогії — «Молой», «Малон умирає», «Несказанний» — Бекет у своєму абсурдистському стилі показує обмеженість мови і безмежні можливості письма. Ці твори не мають сюжету в класичному розумінні. Вони фрагментарні й крихкі, як і сама людина, загрожена не тільки зовнішніми обставинами, а й власним внутрішнім світом. Його персонажі проходять розпад моральний і фізичний, проживають кризу ідентичності, переходячи з роману в роман і зі стану в стан, змінюючись і зливаючись.