Невпокій в культурі

У пізньому есеї «Невпокій в культурі» (1930), одному з найвідоміших, але й найскладніших своїх творів, Зиґмунд Фройд (1856–1939) досліджує динамічні та афективні основи процесу культури.

В парадигмі «другої теорії потягів» та «другої топіки» — структурної теорії психічного апарату — він переосмислює і водночас поглиблює свої давніші міркування про виникнення і логіку культури й цивілізації. Концептуальним ядром є спостереження: розвиток культури неминуче пов'язаний з наростанням почуття провини. Пильно простежений також метапсихологічно виснуваний взаємозв'язок між культурно зумовленою відмовою від задоволення потягів, усамостійненням потягу смерті і вивільненням внутрішньої деструктивності.

«Невпокій в культурі» — один із найзначущіших психоаналітичних внесків до культурної антропології та один із найвпливовіших творів сучасності.