В свою останню годину. Вільям Фолкнер

Якби існувала екранізація цього твору, це було би найхимерніше американське роуд-муві, яке тільки можна уявити. У романі йдеться про похоронну процесію, де померлу жінку супроводжує до місця поховання її родина. Оповідання ведеться по черзі від імені всіх персонажів, і кожен з них, від найстаршого до наймолодшого, має свою таємницю, що відкривається лише ближче до фіналу.

Ця книга перевертає уявлення про модерністську літературу та американську класику. По-перше, вона читається на одному диханні, а поліфонічність тексту спрощує, а не ускладнює його сприйняття. По-друге, твір несподіваним чином перегукується з українською літературою через атмосферу родинних чвар, конфлікт міста й села, дітей і батьків.

Окремої уваги вартує переклад Ростислава Доценка, шістдесятника та колишнього політв’язня, який досконало відтворив українською живу мову персонажів.