Військовий непотріб

Книга, яку ви тримаєте в руках,—це викладений на папері відеощоденник, який я вів, перебуваючи в зоні АТО з вересня 2014­го по липень 2015­го року. Коли все починалося, ні я, ні мої «колеги» не мали чіткого уявлення про те, що відбувається, а тим більше не знали чим усе закінчиться. Спочатку все виглядало, як така собі подорож за місто на важкій бойовій техніці зі зброєю в руках. Пікнік з пригодами. Це вже потім, коли потрапили у вирій подій, почало приходити усвідомлення того, що це — війна, тут все по ­дорослому.

У якийсь момент я спіймав себе на думці, що події, які ми пережили, почали забуватися, вони накладалися одна на одну, і ти просто починав губитися в днях, почалася рутинна праця. Тому я почав записувати на відео свого телефону кожного ранку (якщо дозволяли обставини) коротку історію про день, що минув, і день, який тільки починався, людей, які були поруч, їхні враження, переживання, думки.

Оскільки хлопці навколо були прості, інститутів здебільшого не кінчали, то свої думки вони викладали просто, із застосуванням слів і висловів, які найкраще, на їхню думку, відповідали моменту. Тому в книжці багато ідіоматичних висловів, хотілося передати ту атмосферу, колорит, і дітям книжку варто читати тільки з дозволу дорослих.

Тут ви не прочитаєте, як мобілізовані військовослужбовці ЗСУ різали ворогів ножами чи зі зв’язкою гранат кидалися під танк, усього цього немає. Взагалі війна в житті відрізняється від того, що показують у кіно чи пишуть у книжках.

«Війна — це не кінець життя. Війна це таке життя.»