|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Те, що «Зібрані вірші» Френка О’Гари виявляться такого поважного обсягу томом, здивує кожного, хто його знав. Але найбільше це здивувало б самого Френка. Шкіцуючи їх у вільні хвилини у своєму кабінеті в Музеї сучасного мистецтва, на вулиці під час обіду або навіть у переповненому людьми приміщенні, він зазвичай розкидував їх по записниках і картонках і забував принаймні про половину з них. Одного разу, коли видавець попросив його підготувати рукопис, він витратив цілі тижні і місяці, прочісуючи помешкання, захоплений і розчарований водночас, намагаючись якось укласти написане в цілість. Зрештою він так і відкинув той проєкт, і не тому, що не хотів бачити своїх речей опублікованими, а тому, що думками опинився деінде, в урбаністичному світі фантазій, з яких усе це бралося.
Бо його поезія є всім на світі, крім літератури. Вона є частиною тієї модерної традиції, що відкидає артистизм і літературність, тієї, що звернута до Аполлінера чи дадаїстів, до колажів Пікассо і Брака з їхніми скороминущими газетними вирізками, до musique d’ameublement Саті, яка не була призначена для слухання. Він здобув музичну освіту в Гарварді і трохи компонував, і хоч писав так само і вірші, на нього значно більше від того, що відбувалося в американській поезії, вплинули сучасна музика і мистецтво.
Тож не було нічого дивного, що його тексти спершу здалися читачам такими заплутаними — вони цілком нехтували правилами тодішньої американської поезії, що поступово скочувалася від Паунда з Еліотом до академічного істеблішменту 1940-х років. Нехтувати правилами — це завжди провокація, а оскільки сама його поезія була переповнена провокативною чуттєвістю, її зустріли тією солідарною мовчанкою, яку зазвичай приберігають для цілком неприйнятного заброди.
Джон Ешбері, з передмови до «Зібраних віршів» Френка О’Гари