Жінка в пісках. Кобо Абе

«Жінка в пісках» — один із ключових романів японської літератури ХХ століття: сухий, напружений, тілесний і майже фізично відчутний. Його часто порівнюють із прозою Кафки та Камю, але абсурд у Кобо Абе не абстрактний. Він скрипить на зубах, липне до шкіри й щодня знову засипає простір навколо.

Ентомолог-аматор Джюмпей вирушає у відпустку ловити комах та мріє знайти новий, нікому не відомий вид. У віддаленому приморському селі він раптово опиняється в пастці: не маючи можливості вибратися з будинку, зануреного в пісок, він, мов комаха у власній колекції, залишається ув’язнений разом із таємничою жінкою. У цьому вже класичному екзистенційному романі автор підважує уявлення про свободу людини та її призначення. Роман зачіпає чутливі для японського суспільства теми упередження до буракумінів— історично маргіналізованої групи, а також критикує поствоєнну корпоративну культуру, яка штовхає до відчуження і навіть самогубств. «Жінка в пісках» була удостоєна літературної премії «Йоміурі» в 1962 році. А вже 1964 року книжку екранізував режисер Хіроші Тешіґахара.